Життєпис
Народився в смт.Богородчани Івано-Франківської області.
Проживав в м.Калуш.
1984 – 1994 рр. – навчався в Богородчанській ЗОШ І- ІІІ ступенів.
30 березня 2012 р. – завершив навчання в Інституті післядипломної освіти ІФНТУНГ, де отримав кваліфікацію “Інженер-електрик” за спеціальністю “Електротехнічні системи електроспоживання”.
1997 – 2000 рр. – працював дільничним інспектором районного відділу МВС;з 2001 р.був прийнятий в Івано-франківський МЕМ, працював спочатку сторожем першого класу, а з 2007 р.начальником сторожової ГОО Івано-Франківських МЕМ. Останні роки займався підприємницькою діяльністю в сфері будівництва та ремонту в магазині “Імперія Фарб”.
2 червня 2022 р. – став на захист Батьківщини. Спочатку захищав кордони України на Сумщині, згодом був передислокований в Донецьку область.Служив на посаді “Стрілець-зенітник ІІІ-відділення зенітно-ракетного взводу військової частини А4048”.
Загинув в населеному пункті Кліщіївка Бахмутського району Донецької області.
Похований на Алеї Слави міського кладовища м. Івано-франківська в с.Чукалівка.
Почесний громадянин Калуської міської територіальної громади.
Виконавчим комітетом Івано-Франківськоі міської ради нагороджений відзнакою “Почесний громадянин міста”, відзнакою міського голови м.Івано-франківська “За честь і звитягу”.
Іван Паранюк завжди пов’язував свою долю з українським шляхом Свободи. Для нього особливу вагу мали історія Козаччини, Січових стрільців, Шевченкове слово, народні пісні, краса рідної землі.
Батьки – Ірина та Микорла Паранюки – виховували Івана, та його молодшого брата Михайла й сестру Тетяну в дусі справедливості й відданості високим життєвим принципам – захистити слабшого, допомогти, бути опорою для найрідніших. Брат Михайло згадує, що з дитинства в характері Івана формувалися справжні чоловічі якості -відповідальність, чесність, принциповість. Він завжди був для нього прикладом для наслідування, вчив гідності й честі.
Крім навчання в загальноосвітній школі, Іван Паранюк паралельно відвідував музичну школу (клас труби).
Згодом вступив до Івано франківської школи міліції, після закінчення якої декілька років працював дільничним інспектором районного відділу МВС.
17 листопада 2001 р. одружився зі своєю коханою Наталією, з якою прожив у щасливому шлюбі 22 роки. Разом народили та виховали двійнят – Марʼяна та Марічку. Це було кохання з першого погляду, як згадує дружина Наталія: “Іван був чудовим чоловіком і батьком, у відносинах завжди йшов на поступки, вмів згладжувати гострі кути, був веселою і неконфліктною людиною”.
“Батько завжди був і залишиться для мене взірцем до кінця мого життя,тим на кого я буду завжди рівнятися”, – говорить син Марʼян. А донька Марічка додає: “Я завжди залишуся його маленькою принцесою. Довіку буду вдячна за кожну хвилину разом”.
Колеги по роботі розповідають, що Іван був справжнім професіоналом та людиною із щирим, відкритим серцем. Завжди готовий прийняти на допомогу як словом так і ділом, а ще був душею компанії, завжди із щирою посмішкою і веселими жартами. У нього був красивий та співучий голос,тому там, де був Іван, завжди лунала українська пісня.
Друзі згадують Івана як людину глибокої душі, яка вміла захоплюватися простотою дня, завжди готового на добрі справи. Він умів зливатися із ситуацією, розуміти все без слів, налагоджувати відносини.
Українець, який і словом і ділом виборював свою рідну українську державу.